актуальні питанняактуальні питання: питання психологиніЯ хочу жити окремо від батьківОпублікувати відповідь

Опублікувати відповідь: Я хочу жити окремо від батьків

<blockquote><div class="quotetitle">Цитата з <a class="profile-link highlight-default" href="#">Психологиня</a> від 15.01.2025, 10:03</div>Цей процес має базуватись на взаємній праці з двох сторін, - як з боку дитини, так і з боку батьків. Якщо батьки не відпускають, припустимо, якщо в них є потреба утримати поруч із собою свою дитину, як правило, за цим стоїть батьківська нездатність наповнити своє життя якимись своїми смислами. І з появою дитини їхнє життя стає залежним від присутності цієї дитини. 
Коли дитина намагається "вилетіти з гнізда", виникає ось цей «синдром порожнього гнізда», про який часто говорять психологи: батьки потрапляють у стан паніки та намагаються все ще утримувати поруч із собою своє доросле дитятко. 
Це ускладнює, безумовно, і розвиток дитини, бо вона часто потрапляє у відчуття сорому, провини, що вона кидає, що вона має допомагати, що вона має відповідати, що вона має бути поруч, що вона не має права на свою думку, на свої рішення, на свій вибір. 
Що робити в такому випадку дитині? Їй треба починати встановлювати кордони зі своїми батьками, тому що це питання кордонів. 
За великим рахунком, ти нічого не винен своїм батькам, щойно ти стаєш дорослим. Як би це жорстоко не звучало, проте це так. 
Якщо Ваші батьки все ще потребують бути поруч, вони фактично міняються з Вами місцями, і тоді вже дитина не Ви, а  батьки, - а Ви ніби як стаєте батьком своїх батьків. 
По суті, йдеться про те, що батьки інфантильні, батьки психологічно не дорослі люди, батьки намагаються коштом Вас надати своєму життю якогось сенсу. За великим рахунком, це їхня проблема: усе, що Ви можете зробити, - сказати їм, що Ви їх любите, але у Вас є своє життя.
Сепарація має відбуватись вчасно. Якщо просто перекласти слово сепарація - це відділення. У психологічному аспекті під словом «сепарація» мається на увазі психологічне дорослішання, а сам процес сепарації відбувається протягом усього періоду дорослішання, починаючи з першого року життя і закінчуючи 18-19 роками, коли настає повноліття. За ідеєю, це абсолютно природний процес, який має бути завершений. Якщо він завершений, на світ з'являється самодостатня особистість, яка може принести нашому світові велику користь, бо в неї є внутрішня впевненість і гармонія з цим світом. Якщо сепарація не відбувається, величезну кількість свого життя людина витрачає на те, щоб “дограти” дитячі історії та завершити свої незавершені стосунки з батьками.</blockquote>

Скасувати